Історія білизни: від монархів до простих людей

Спідню білизну в традиційному уявленні в Україні довго не носили. Її функцію виконувала довга натільна сорочка. Але модні традиції Західної Європи все одно знаходили відображення в побуті маленьких сіл і міст України. Нижче ми розповімо історію розвитку спідньої білизни від античних часів до сьогоднішніх днів.

Прообраз бюстгальтера зі Стародавньої Греції
Оце так колиска цивілізації в усіх сенсах! Жінки тоді носили строфіум — пов'язку на груди з тканини або шкіри, візуально схожу на сучасний бюстик-бандо. Його одягали як на голе тіло, так і поверх одягу, всіляко прикрашаючи. На жаль, епоха Середньовіччя, що настала пізніше, надовго поклала кінець будь-яким зачаткам спідньої білизни.Темне Середньовіччя
В аскетичне Середньовіччя всіма аспектами життя керувала релігія, для якої проблема підтримки жіночих грудей, м'яко кажучи, не стояла. Так само як питання практичності та комфорту. Не залишилося записів ні про жіночу, ні про чоловічу білизну того часу.

Ренесанс: корсет, який змінив усе
Винахід цього предмета гардероба історики пов'язують з ім'ям королеви Кастилії Жуани Португальської в XV столітті. За переказами, бажаючи приховати свою вагітність від інтриг придворних, вона замовила сукні зі вшитими металевими обручами, які міцно тримали стан.

За іншою версією, королева носила свій "корсет" поверх сукні, як аксесуар. Цю ідею підхопила знать, і вже незабаром мода піднімати груди і затягувати талію поширилася з Іспанії на всю Європу. Зазвичай моду задавали вищі верстви суспільства, а прості люди переймали по можливості.

З початком періоду Великих географічних відкриттів металеві конструкції в корсеті замінюються китовим вусом, який хоч і був гнучкішим, все одно створював незручності.

Поступово, але впевнено корсет закував людське тіло на довгих 5 століть. Правду кажучи, його носили і чоловіки. Ця форма одягу була прийнята у військових і в тих, хто вважав себе денді, бо постава і витончена талія вважалися привабливими не тільки у жінок.

Що носили у той час українки?
Наші пращури не могли й мріяти про корсет як при королівських дворах Європи, але через ярмарки і базари модні силуети доходили і до наших територій.

Частина українського національного костюма — це нагрудник або керсетка. Вона ідеально перегукувалася з європейською модою на підкреслення талії та підтримку грудей, хоча й не була даниною їй.Керсетка виглядає як безрукавка, яку носили поверх традиційної сорочки. Вертикальні виточки і жорстке домоткане полотно чудово збирали жіночий силует.

Справжній корсет українка могла носити у двох випадках. Перший — якщо вона відвідувала інститут шляхетних дівчат. На території України такі навчальні заклади були, наприклад, у Києві, Одесі, Харкові та Полтаві. Для учениць корсет був частиною обов'язкової уніформи, і якщо дівчина не могла собі дозволити замовити його з Європи або пошити на замовлення, університет видавав їй казенний. Звісно, вживаний, але зате безплатно.

Другий випадок — це якщо дівчина працювала гувернанткою або нянею при панській садибі. Дотримуючись моди, панночки хотіли одягати прислугу як у Європі.

Поява першого бюстгальтера
У 1889 році Ерміні Кадолль розрізала корсет на дві частини, презентувавши на Всесвітній виставці бюстгальтер і пояс для панчіх відповідно. Нарешті зручність перемогла традиції. Кілька років корсет ще залишався частиною обов'язкового жіночого гардероба, але з першою згадкою слова "brassiere" у журналі Vogue модниці того часу отримали новий орієнтир. У 1914 році Карес Кросбі запатентувала перший бюстгальтер — дві шовкові носові хустинки зі стрічками замість бретелей.

До того ж бюстгальтери були дешевшими, практичнішими і легшими у виробництві. Після Першої світової корсетні фабрики масово взялися за виробництво нового предмета гардероба.

А як щодо нижньої частини спіднього?
З трусами все дещо складніше. Жінки століттями не носили штанів, що вже й говорити про цей вид спідньої білизни.

Першою відомою жінкою, яка вдягла чоловічі панталони, вважається Катерина Медічі (XVI ст.). Королева одягала їх на кінні прогулянки та полювання, але її придворні дами тенденцію не підтримали. У той час нормою вважалося носити кілька шарів спідниць — від 5 до 12 залежно від погоди і статусу жінки. Що заможніше жила жінка, то більше спідниць могла собі дозволити. Кожна спідниця мала свою функцію — створювала силует, зігрівала або ж була урочистою. За такої кількості додавати ще шар панталонів не хотілося. Хоч чоловікам ця частина гардероба знайома давно, звикання жінок до панталонів триватиме довго.Король Людовик ХIV вважається ще тим законодавцем мод. За легендою, він зобов'язав актрис і танцівниць театру в обов'язковому порядку носити панталони, щоб уникнути курйозів на сцені. Артистки підкорилися, але зробили цей предмет гардероба ошатним. Панталони зі сріблястої парчі, з воланами та мереживом схвилювали фантазії чоловіків, тож серед звичайних жінок носіння панталонів стало чимось вульгарним. Нібито шукати чоловічої уваги це нижче гідності порядної жінки. А якщо в міському середовищі відмовлялися носити панталони, то в селах і поготів.

Панталони стають то довшими, то коротшими
Створені спершу, щоб зігрівати, панталони все ж поступово замінили жінкам одну з нижніх спідниць. Вони неодмінно мали бути до самісіньких кісточок, щоб не кидати тінь на добропорядність жінки.

Усе змінилося 1926 року, коли Коко Шанель презентувала маленьку чорну сукню. Після цього жінки Європи, що йшли в ногу з часом, почали всіляко підкочувати і обрізати панталони, поки не дійшли до довжини сучасних трусів. Саме слово походить від французького дієслова “retrousser”, що означає “вкорочувати”.

Радянські роки
Спідня білизна в тому вигляді, якою ми знаємо її сьогодні, масово поширилася територією України відносно недавно.

У селах жінки переважно носили національний одяг: вишиті сорочки, керсетки, спідниці, фартухи-запаски, хустку, чоботи. Вони не мали фінансової можливості та бажання впроваджувати міську моду.

Але молоде покоління вже прагнуло вирватися з села. У 20-ті роки ХХ століття почався приплив молоді до Києва та інших великих міст за освітою. Дівчата приїжджали з сіл і бачили, як важко їм будемо влаштуватись, маючи лише вишиті сорочки до підлоги. У місті був у моді вкорочений варіант сорочки — блузки з рукавом до ліктя й однотонні комплекти з керсетки та спідниці. Але здебільшого всі одягалися еклектично — у кого на що вистачало грошей.

Радянська влада пропагувала зручну спідню білизну. Кожній жінці належало носити бюстгальтер і труси, але те, що шили в Союзі, навряд чи подобалося жінкам. Дозволити собі імпортні товари могли не всі, тому жінки перешивали, що було.

Нове прочитання української традиційної сорочки

У міську моду ввійшли "комбінації" — укорочені нічні сорочки на тонких бретелях. Вони не суперечили народній традиції, тому українська нижня сорочка поступово ставала коротшою і тоншою. З більш грубих тканин перейшли на батист і поплін. Українки майстерно володіли технікою вишивки білим по білому, наскрізного шиття, а також могли імітувати вишивку рішельє. Тож радянські фабричні вироби не йшли в жодне порівняння з сорочкою, вишитою в традиційному українському стилі вручну.Нині можна знайти спідню білизну на будь-який смак і бюджет. Ми носимо мереживні бюсти з кісточками, менструальні трусики, комплекти з сучасної мікрофібри або дихаючої бавовни і часто міксуємо їх протягом лише кількох днів. Давайте цінувати розмаїття та комфорт, які є в нас сьогодні, і далі переймати досвід Європи та світу. Зрештою, ми пройшли шлях від "непристойних" панталон нижче колін до безшовних стрінгів, від корсета з металевими прутами до бралета. Не зупиняємося, дівчата, спідня білизна має бути зручною!